bvp2307 писав:
пиши еще
Добре, продовжую
Прокинувшись під спів пташок ми зробили необхідні ранкові процедури і поїхали назад до курортного, але негостинного Хмільника. Оскільки це була сьома година ранку і жодна кав'ярня не була відчинена - довелося снідати харчами з місцевого магазину мережі "Сільпо", бо їсти дуже вже хотілося - останній раз ми обідали в Бердичеві, про що я, до речі, забув згадати. Заїхавши в Бердичів практично одразу ми натрапили на піцерію "Престиж", перебування в якій переконало нас, що подальша поїздка буде надзвичайно вдалою з таким початком - бо попоїсти ми таки любимо. Піцерія затишна, відвідувачів мало і вони тихо сидять собі по своїх куточках. Головна окраса і "фішка" закладу - настінний музичний автомат, де за гривню можна замовити пісню. Він навіть кліпи програвав. Поки чекали їжі - потішили собі душу "Плачем Єремії", привчаючи місцеву публіку до українських пісень. До речі - вибір їх в ньому був чималенький, що наводить на думку про українське походження цієї штуковини. Шкода лише, що за фотоапаратом до машини повертатися було ліньки. Годували чудовим курячим супом з домашньою локшиною, відбивною з молодою картоплею і філіжанкою еспресо на десерт. Нам сподобалося - можу рекомендувати, якщо комусь треба буде поїсти в тих краях. А от в Хмільнику ми так нічого і не відвідали, окрім супермаркету.
В Хмільнику розташований палац графа Ксідо, побудований на початку минулого століття - цікава суміш стилів: з одного боку практично замкові стіни, муровані з каменю, з кількома відповідними межами, з іншого - класичний палац з колонадою при вході. Практично після завершення будівництва будівлю було конфісковано комуністичною владою, яка влаштувала в ній спочатку навчальний заклад, потім відділення НКВС, потім готель, який там, по факту, знаходиться і зараз. Але палац в такому комунально-паскудному стані, що навіть готель там вже зачинено, оскільки жити в ньому практично неможливо. В результаті саму будівлю тепер треба дуже довго шукати - хоч вона і стоїть на пагорбі, домінуючи над містом, але при цьому заросла велетенськими деревами, за якими її практично не видно. Парк перед нею приблизно в такому ж жалюгідному запущеному стані, хоча лікувальній "промисловості" міська влада, як видно, виділяє чимало уваги - в місті повно курортних закладів і санаторіїв, навіть поруч з палацом видно залишки розпочатого будівництва, що змушує думати про сумну долю палацу - скидається на те, що його доводять до критичного стану, аби тихенько знести і гепнути там щось суперсучасне за шаленими цінами через гарний краєвид.
Наступний пункт мандрівки - славетне місто Меджибіж, яке зустрічає гостей дивною сумішшю культур і мабуть чи не єдиним в Україні вказівником, який продубльовано не англійською чи російською, а івритом (чи ідішем - не знаю, не спеціаліст) - оскільки саме в цьому місті рабином на ім'я Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов було засновано хасидизм і тепер щороку, як і в Умань, сюди приїздять сотні хасидів. Щоправда це, схоже, комусь не подобається, бо з одного боку вона добряче погнута намаганнями її "згорнути конвертиком", щоб не було видно, а з іншого - напіввідірвана. На виїзді з міста, схоже, відірвали повністю, бо й сліду нема.
В Меджибожі - друга за популярністю (і станом) фортеця Хмельницької області після Кам'янця. Назва населеного пункту практично аналогічна знаменитому Межиріччю і створена через злиття в цьому місці річок Бужок і Південний Буг, який ми за час мандрівки переїхали разів з десять. З трьох відвіданих замків Меджибіжський - третій за впорядкованістю, другий за величиною і перший за цікавістю, оскільки в ньому купа не закритих нічим закутків і ніхто не слідкує за тим, аби відвідувачі кудись не лізли. В результаті ми за дві години облазили його весь - від мінус першого рівня підвалів (мінус другий рівень зараз зачинено і там проводяться археологічні розкопки, хоча він має бути надзвичайно цікавим, оскільки розташований, схоже, під усією площею замку) до четвертого поверху найвищої вежі. Церква, про яку раніше писали, що вона зачинена, зараз вся сяє новим оздобленням і там проводяться регулярні служби.
В самому дворі з приємними чуваками можна поспілкуватися на тему стрілецької зброї, постріляти з казуального лука та арбалета і навіть побачити на власні очі знайдений під час розкопок накінечник арбалетного "болта" - зовсім не казуального, а дуже навіть бойового - вагою десь грам сто, а може й двісті. Точно не знаю, одним словом, але виглядає вражаюче.
Нарешті головна перлина подорожі - Кам'янець-Подільський, в якому я був вперше і востаннє ще в далекому дитинстві зі школою. З того часу на місто добряче вплинула зміна ладу з комуністичного на капіталістичний - місто повне готелів, ресторанів та сувенірних крамниць, а понад річкою, прямо біля старих веж, будуються "сирітські хатинки" сучасних "князів".
Чому Кам'янець так називається розумієш одразу після перших же п'яти хвилин на літній спеці - заховатися практично ніде, все в цеглі і камінні. Випити теж нема чого - як в Києві тут "Росинки" нема, бочок з квасом теж. Максимум - за кілька гривень наливають маленький стаканчик чогось газованого, кажуть - виробництва місцевого заводу. Але це точно не квас, хоч так і називається.
В місті вціліло досить багато старих об'єктів - практично усі з польськими надписами і католицьким спрямуванням. Деякі реставруються, деякі руйнуються. Фортеця, звісно, з таких місць виглядає найкраще.
Про фортецю подробиці, здається, і так всі знають, тому не буду розводитись - скажу лише кілька моментів. Перше - в такій фортеці можна було б вже й довести реставрацію до кінця, але там ще й досі багато місць або закрито для перегляду, або просто там, м'яко кажучи, некомфортно. По-друге - працівники почали облаштування нижніх рівнів фортеці - і це добре, але поставили туди кілька жалюгідних фігур, здається, з пап'є-маше - краще б вони цього не робили, на мою думку. Натомість краще б перенесли кудись тваринницьку ферму, яка розташовується неподалік на одному рівніі "пахощі" з якої в часи чистки гнію накривають фортецю та її відвідувачів з головою. Поляки, яких в цьому місці їх історічної слави траплялося чималенько, були шоковані.
На сусідньому ж пагорбі було помічено дивний об'єкт, який спочатку можна було сприйняти за язичницьке капище. Але ми рано раділи - то виявився незрозумілий пам'ятник семи народам - мабуть тим, хто в різні часи володів цими місцями. Їхні назви були вибиті на металовій подобі корони - одним словом геть не варто тих зусиль, які ми витратили на його пошуки, оскільки дорога до нього лежить через сусіднє село, де вона знову ж таки грунтова з бруківкою часів польського володіння, та ще й ми цього разу повірили навігатору, а він, падлюка, через кілька кілометрів бездоріжжя, яке наша машина просто дивом проїхала без жодних наслідків (вкотре заповажав кліренс "Толедо"), вивів нас до гори, штурмувати яку можна було б хіба що на танку. Зате з цього пагорбу чудовий краєвид на фортецю.
Оскільки вирулили ми з тих хащів десь близько ночі, знову постало питання "де переночувати і попоїсти". Спати ще раз в машині не хотілося, до того ж після страшенної спеки так само страшенно хотілося помитися. Ще перед виїздом я перечитав все, що знайшов, про кам'янецькі готелі, відкинув непридатні за ціною чи відгуками варіанти і зупинився на чотирьох штуках. Перший з них був всього в кілометрі, в центрі міста, та ще й якраз відкрили проїзд через фортецю навпрошки - тож ми і спрямували свої колеса до
"Тараса Бульби". Після хмільниківського досвіду було спочатку страшнувато, але з першого погляду відразу "відпустило"
По-перше - комплекс з максимально українським спрямуванням, що вже надзвичайно приємно. По-друге - жодних сонних персонажів в незрозумілих халатах, а дуже приємна рецепція з надзвичайно симпатичною, ввічливою і приємною дівчиною Олею - на жаль фото у нас вийшло не дуже добре, тож доведеться вірити на слово
Нам було запропоновано люкс в мансарді - якраз той, який мені хотілося хоча б побачити, бо від карпатського відпочинку тепер маю постійну манію - при можливості спати в оздоблених деревом кімнатах. За нещасних по київським міркам 360 гривень ми отримали шикарний "дерев'яний" номер, велетенське м'яке ліжко з чистою білизною, чудову душову кабінку з гарячою водою, холодильник з міні-баром (напої платні) і повний комплект одноразового гігієнічного дріб'язку на двох - зубні щітки з пастою, капці для ванної, шампунь, гель для душу і навіть шапочки
Відчув себе щонайменше в готелі "Ріц" - особливо порівнюючи з львівським готелем "Власта" та аналогічним закладом в Алчевську. В ці ж гроші входить чудовий сніданок (чотири варіанти на вибір) - принаймні мені його на другий день вистачило аж до обіду - в ресторані під готелем. Його створювали, очевидно, з огляду на фортецю і досягли непоганої автентичності - я в цих підземеллях навіть заблукав спочатку. Годують дуже пристойно. Одним словом - мої рекомендації, якщо потрібно буде поїсти і заночувати в Кам'янці. Єдиний недолік, який зміг знайти - занадто мала стоянка для машин, на нашу не вистачило. Але нічого не трапилось, ттт. Що ще здивувало в місті - надзвичайна тиша після 22-00. Цього дня там якраз проходив ретрофестиваль, який закінчувався гулянкою з дискотекою, але рівно о десятій вечора відгримів салют на честь свята і запала така тиша, якої навіть на "спальній" Троєщині не почуєш - ніяких тобі п'яних пісень до ранку, биття пик, гучної музики чи феєрверків о другій ночі. Аж дивно, як на, в цілому, місто для відпочинку. Але приємно дивно - спалося, як в дитинстві
Так закінчився другий день мандрівки...
Ну скажіть мені, що це за фортеця, в якій під час екскурсії не можна потинятися муром і подивитися на околиці зі стін? Дурниця якась виходить, а не туристична принада. 
